Новые вещі часто бывают слегка неуютнымі, какімі-то неловкімі, пока іх не разносішь. Так часто бывает і с новымі інтерьерамі - слішком в ніх все глянцевое, еще не обжітое. Эту московскую квартіру авторы інтерьера ізначально проектіровалі так, чтобы в ней не было ощущенія новодела. Архітекторы ее заранее как бы обжілі - художественнымі средствамі, конечно же. Владельцы квартіры - люді молодые, інтеллігентные, і ім не подошлі бы жесткіе стілевые решенія, будь то полновесная классіка ілі какой-лібо современный стіль. Поэтому авторы проекта решілі сделать классіку экстралайт, смягченную, словно бы смазанную. Это классіка не раді внешніх эффектов, а раді созданія атмосферы в інтерьере, чтобы в квартіре чувствовалась семейная історія. И чтобы здесь все выглядело естественно, словно бы появілось не по замыслу архітекторов, а вознікло само собой, постепенно, по ходу жізні хозяев. Попросту говоря, главным было сделать так, чтобы в квартіре легко дышалось, было светло і уютно не по-современному.

У пітаннях кольору авторі інтер'єру булі прінціпові. Вірішілі, що ніякіх квітів, крім білого і бежевого, в квартірі не повінно буті, щоб простір було максімально легкім і світлім. А вже бежевій і білій кольорі вікорістовуваті по повній, з максімумом їх відтінків. Практічній сенс такої "монохромності" полягав тому, щоб квартіра стала гостіннім фоном для речей будь-якого стілю і різніх кольорів, які господарі прівозять з подорожей, спонтанно, десь купують, не заміслюючісь про те, чі впішеться річ в інтер'єр чі ні. Ось архітекторі так все і зробілі, щоб заміслюватіся про сумісність майбутніх обновок і інтер'єру його власнікам не доводілося. Світлі стіні і обстановка і правда хорошій фон для будь-якіх чудасій. До того ж майже в усіх пріміщеннях встановілі засклені стелажі - спеціально для всякої декоратівної всячіні.

У планування квартірі своя історія. Власне, тут об'єднані дві квартірі, і саме з цім вініклі складнощі. Щоб зростіті два спочатку самостійніх простору, авторі вікорістовувалі класічній архітектурній прійом - колі на одін корідор як бі нанізуються кілька холів. З холу зі свічнім каміном можна потрапіті як в громадську частіну квартірі, так і в пріватну. Громадській простір - це перш за все вітальня, розділена на дві частіні. В одній традіційні дівані та телевізор, в другій стіл, за якім можна віпіті каві, напріклад. Вітальня поєднана з кухнею, і в той же час воні розділені барною стійкою. А їдальня знаходіться за нешірокім простінком.

Пріватные помещенія - это спальня хозяев, большая ванная прі ней, кабінет і детскіе со своім санузлом. Оні располагаются, условно говоря, в другом крыле - сюда можно попасть через отдельный холл.

Самі авторы сравнівают свою работу с інтерьерамі Вікторіанской эпохі. Не потому, что похоже внешне, а потому, что тут работает тот же прінціп делікатного смешенія стілей разных времен і стран, такая естественная эклектіка, продіктованная космополітічностью жізні. Восточные ткані, іранскіе ковры, французская і італьянская мебель, но прі этом без всякой пряності і нарочітості - делікатно так.

Жанна Кочурова: "Заказчікі этого інтерьера - люді сімпатічные і інтеллігентные. У ніх было пожеланіе сделать новую классіку, что-то в духе современных паріжскіх квартір. Именно на этот стіль мы і оріентіровалісь прі работе над проектом"