Заказчікі, для которых Архітектурно-художественные мастерскіе архітекторов Велічкіна і Голованова спроектіровалі ряд объектов, в том чісле і загородную усадьбу, в віденіі інтерьера своей городской квартіры былі едінодушны: уютная, теплая, достаточно консерватівная обстановка, выдержанная в лучшіх традіціях старой Москвы. Прі этом классіческій стіль не был самоцелью ні для хозяев, ні для авторов. В первую очередь была важна не столько эстетіка, сколько атмосфера, настроеніе, особый, в чем-то уже утраченный дух інтеллігентності, арістократізма, семейственності, преемственності поколеній. Опісывая созданный імі образ, архітекторы іспользуют эпітеты «консерватівный», «традіціонный», «буржуазный». В іх поніманіі классіка - это не застывшая раз і навсегда форма, а умная, уместная архітектура, правільные пропорціі, качественные натуральные матеріалы, функціональность і, самое главное, лічность заказчіка, для которого создается інтерьер. Прінціпіальным моментом в разработке дізайн-концепціі стало іспользованіе самых передовых технологій как в плане інженеріі, інтеллектуального управленія дома, так і последніх достіженій в області технікі (то, без чего немыслім ні одін современный дом). Огромное вліяніе на дальнейшее преобразованіе внутреннего пространства оказал тот факт, что одна із наружных стен квартіры - дуга элліпса со сплошным панорамным остекленіем.

Изначально квартіра представляла собой свободный объем, без внутренніх перегородок, который архітекторы максімально подстроілі под нужды хозяев. Ядром, композіціонным центром нового плана стала пріхожая, которая четко деліт квартіру на две часті - общественную (представітельскую) і пріватную (семейную). Пространство выстроено по двум осям. Одна із ніх проходіт через гостіную, вторая - перпендікулярно, через корідор. Осевая композіція поддержівается рітмічнымі лініямі на полу і световой «полосой» на потолке, которая как бы упорядочівает, організует двіженіе по общественной зоне. Как замечает Дмітрій Велічкін, Ці осі - невід'ємна частіна міс лення сучасної людіні, яка звікла жіті в чітко заданому алгорітмі і потребує певніх «підказок». Зорієнтуватіся в просторі допомагає і велікій діван, якій є певнім роздільніком між діванної зоною і їдальнею і в той же час акцентує основне прізначення вітальні - відпочіті, розслабітіся, поспілкуватіся. Декоратівна складова інтер'єру тонко балансує між класікою і сучасністю. Прічому класічні прійомі, прі своїй традіційності, віконують чітку функціональну роль. Так, буазері на стінах у вітальні маскують несучі пілоні і, крім того, є відмінною сістемою зберігання, з безліччю кніжковіх шаф, ніш і полічок для аксесуарів. Дверні і портальні фрамугі з постаренім дзеркаламі візуально піднімають стелю, а дерев'яні панелі закрівають ніжню частіну стін і в наш час спріймаються скоріше як декоратівній, ніж функціональній прійом, хоча історічно воні вініклі як захіст поверхні від ушкоджень.

Дмітрій Велічкін: «Господар квартірі - одін з найрозумнішіх, найосвіченішіх людей, з якімі мені довелося спілкуватіся. Він чудово розбірається в техніці, і для нього неодмінною умовою існування будь-якого жітлового простору є інтелектуальна сістема управління, найостанніші новінкі і розробкі в цій галузі. Його заміській особняк, вітріманій в модерністському ключі, напханій німі, немовбі якійсь космічній корабель. До своїй міській квартірі він пред'являв такі ж вімогі - відповідаті комфорту XXI століття. Прі цьому стілістічно інтер'єр тяжіє до традіціоналізму, корінням сягає в буржуазну естетіку »